Він з’явився у нашій сім’ї за рік до початку повномасштабної війни. Народився на вулиці під балконом разом із сестрою. Але десь на 10-й день життя їх покинула мати, і в той же день їх покусали щури, що вилізли з відвалу. Ми забрали обох. Сестра через глибокі укуси не вижила, але Тіма витримав цей бій.

На той час у нас уже було троє котів, але ми якось зрозуміли, що він — наш.

Тімоша був заводієм та люблячим татком у нашій великій родині котиків. Після того, як він опинився у нас, наша сім’я поповнилася ще на трьох дівчаток-кішок, теж кинутих на вулиці. І всіма він опікувався з раннього віку: вилизував, грався та спав із ними разом.

Улюбленими розвагами Тіми було викрадання маминих шкарпеток і «зайчик». З дитинства він поклав око на них, і всі ці роки вони були його. Майже щодня ми знаходили пропажу в різних куточках квартири, показово, в ігровій формі сварили за крадіжку, а він нявкав та тікав, наче зізнавався у злочині. І так усі чотири роки.

А «зайчик» — це слово, почувши яке він дивився на стелю, щоб побігати за сонячними зайчиками, які ми відтворювали за допомогою дзеркальця.

Він пішов швидко через неоперабельну пухлину підшлункової залози та метастази. За статурою від народження він був худим та довгоногим, тож те, що він не набирав ваги, не викликало в нас питань, адже Тіма добре їв та не мав проблем із ШКТ. І це, напевно, було нашою помилкою. Можливо, звернувши увагу на худобу, ми б змогли трохи подовжити його життя.

Новина про його неминучу втрату стала для нас повним шоком. Ми зрозуміли, що не зможемо просто так відпустити улюбленого хлопчика, тож вирішили назавжди залишити його частиною нашої родини та дому не тільки подумки, але й фактично — через Камінь Спогаду.

P.S. Тімоша, наш улюблений «зайчик», зараз на хмарці в твоєму розпорядженні всі смаколики світу, шкарпетки та сонячні промінчики, а також багато добрих пухнастих друзів. Насолоджуйся, грайся досхочу й пам’ятай, що ти назавжди у нашому серці. Сумуємо та любимо тебе.