Сонечку знайшла моя мама в маленькому містечку на Харківщині у березні 2008 року (на той момент це місто називалось Красноград), вірніше Сонечка її знайшла. Мама виносила сміття і побачила її: брудну, худу, незрозумілого кольору, голодну кішечку. Коли мама зайшла до себе у двір, кішка вже сиділа у неї на порозі будинку.

А коли у серпні 2008 року я вперше побачила її - це була красуня персидської, як виявилось, породи, окрас шиншила, і яка дуже полюбляла спати. Так що, з ім'ям проблем не виникло. Це була справжня Соня!!!

Було вирішено забрати її у Харків, бо її покусав клещ і вона ледве не вмерла. Та і білий колір та довга шерсть не для вулиці. Усі бур'яни були наші!

Із Сонюшком ніколи не було проблем! Вона не висіла на шторах, не їла квіти, не шипіла на гостей, майже не хворіла, не шкрябала меблі і взагалі не робила ніякої шкоди. Як казала моя мама, у якої одночасно живе по 5 кішок та 2 котів (усі з того самого міського смітника): "кішки такими не бувають". Їхати у машині - та без проблем. Ми не будемо нявкати. Вибухи, постріли, приліт біля будинку - та похрін! У лікарню - будь ласка. Ми тихо посидимо у відкритій сумці-переносці, не будемо вилазити і здамо кров. УЗІ, рентген, та нате вам! Лікарі казали, що вона ідеальна. За неї ніколи не було соромно і вона дійсно була ідеальна!!! Завжди некваплива, спокійна, красива, мовчазна, навіть спала у таких красивих позах наче позувала. Вона мала без перебільшень людський розум. Це була людина у тілі кішки. Я завжди їй казала, що у минулому житті вона була королевою.

А тепер її не має поряд, і небо не впало на землю, і земля не зійшла з орбіти, а мій світ змінився, він вже не той.

Завдяки Спогаду мені здається, що мій Сонюшок повернувся додому, ми разом. Більше усього вона полюбляла спати. І тепер вона назавжди заснула у моєму розбитому серці. Як сказала одна із моїх колег у якої теж померла кішечка: "тепер я не боюсь помирати, я знаю, що мене там зустріне моя кішка".