Я не планувала тоді купувати його, але у літній спекотний день, проходячи повз жіночок, які продавали хом’ячків, він мені кинувся в очі.

Він був єдиний, хто просто спокійно дивився, ніби мені в очі, і виділявся серед усіх. І в ту секунду я зрозуміла, що заберу його з собою.

Не роздумуючи, я купила його у коробочці та швидко побігла в найближчий зоомагазин, щоб купити йому будиночок та смаколики.

У перші дні я почала дізнаватись більше інформації для кращого його утримання та облаштовувати йому житло. Хомик отримав стрес через усе це і в перші дні просто ховався від мене, та я розуміла, що йому потрібно звикнути до мене та до нового житла.

Він доволі швидко звик до всього нового, любив бігати, спати біля мене, а його улюблене — сідати на мене та вмиватися. Ще він любив спати в нестандартних позах, які я завжди фотографувала, і мене це смішило.

Все було добре. Ми були постійно разом, тому що я працюю віддалено, а він завжди був поруч зі мною.

Несподівано він захворів. Ми, не зволікаючи часу, одразу звернулися до ветеринара. Через деякий час — операція, і в суботній вечір він помер у мене на руках.

Насправді я розумію, що зробила для нього все, але якась частина мене кричить, що цього було недостатньо.

Він був для мене не просто хом’ячком, а другом і тим, хто був у будь-які моменти мого життя зі мною. Він був моїм сенсом життя.

Він завжди залишиться в серці — моїм маленьким Хомиком.