Мого Вінсика я називала маленьким джентельменом. Він був дуже люблячим, ніжним і турботливим. Щоночі він приходив до мене і кликав спати — якщо я засиджувалась, Вінсик лягав поруч і своїм тихим диханням ніби присипляв мене. Ми завжди засинали разом, і для мене це був найбільший затишок.
Він був надзвичайно сильним. Навіть у старості — мужній, витривалий, але завжди з ніжною душею. Він мав дивовижну рису — дуже любив котів. Ніколи не проявляв до них агресії, навпаки — тягнувся до них, цікавився, дружив. Це було так по-доброму зворушливо і дуже відповідало його характеру — відкритого, доброго, лагідного.
Коли йому виповнилося два роки, у нас не зовсім плановано з’явилася ще одна собачка — Санта. І зараз я з великою радістю згадую, як це було важливо. Я знала, що Вінсику з нею весело. Вони стали справжньою командою — разом бавились, разом спали. Між ними був особливий зв’язок, і мені було так спокійно знати, що він не самотній, навіть коли мене немає.
Ще з дитинства Вінсик дуже любив подорожувати. Потяг «Київ – Львів» став для нас справжнім другим домом. Ми разом їздили в Польщу, гуляли засніженими стежками в Татрах у Словаччині, були на морі в Одесі, дуріли в Карпатах.
Ще одна особливість — Вінсик категорично не любив фотографуватись! А я, як фотограф, звісно, мріяла про гарні портрети. Але кожного разу, коли на нього наводився об’єктив, він відвертався, заплющував очі або просто йшов. І в цьому теж був весь він — трошки впертий, дуже справжній.
Але все ж один виняток був — ми разом були моделями для бренду Savory. І це був особливий момент. Він ніби погодився: «Ну гаразд, якщо з тобою — то можна». І я так вдячна, що маю ті кадри, де ми разом.
Він завжди був поряд, дивився на мене з любов’ю, і я знала — ми розуміємо одне одного без слів. Він був моїм другом, моїм спокоєм, моєю тінню і моїм світлом.
Окрема радість у його житті — це сніг. Він з нетерпінням чекав зими, і коли випадав перший сніг, ніби перетворювався на щеня. Бігав, валявся, закопував носика і був абсолютно щасливим. Спогади про ці моменти досі гріють мене навіть у найтемніші дні.
У 14 з половиною років йому раптово стало зле. Це був один із найстрашніших вечорів у моєму житті. Але навіть у свої останні години він залишався таким, як завжди — ніжним. Він дочекався, поки я засну, і тихо пішов біля мене на подушці, не дозволивши мені бачити той момент. Ніби хотів уберегти мене від ще більшого болю.
Було неймовірно боляче уявити, що я маю залишити його десь одного. Тому я дуже вдячна, що натрапила на вашу компанію. Те, як ви ставитесь до прощання — це любов. Дякую за відео підтвердження, за повагу, за те, що допомогли мені провести його з гідністю.
Я замовила камінчик із праху Вінсика, і так мені легше, що він біля мене. Це його нове місце в нашому домі — місце світла, пам’яті й любові. Він завжди залишиться зі мною.
Знайте: ви не просто надаєте послугу — ви допомагаєте зберігати зв’язок сердець, навіть крізь смерть. І за це — моя найщиріша вдячність.
