Боні була особливою для мене, це був мій найкращий друг з першого дня.

Коли я приїхала обирати цуценя, дуже розгубилась: цуценят було багато, і я просто не знала, як із-поміж них усіх обрати — вони ж усі такі милі. Та вона в той момент не розгубилась. Поки всі цуценята не звертали на мене уваги та займалися своїми справами, вона сама побігла швидко до мене та почала стрибати на ноги. Боні сама мене обрала, а не я її.

З тих пір, із 2016 року, ми завжди були разом. Ми разом пройшли найскладніші етапи мого життя: вона завжди була поруч, у складну хвилину просто стрибала на мене й веселила або лягала поруч.

Коли потрібно було кудись піти без неї, вона завжди чекала під дверима та зустрічала мене з купою емоцій.

Була дуже грайлива, моїм «хвостиком» удома — завжди ходила за мною, щоб я не робила.

Та у травні 2025 року їй поставили діагноз: серцева недостатність, був набряк легень, який вчасно вдалося зняти. Почалося життя з таблетками кожного дня: іноді ставало гірше, іноді краще. Я робила для неї усе, що було у моїх силах.

Але настав вечір, коли їй стало гірше, а у нашому місті через комендантську годину немає цілодобової клініки. Це знову був набряк легень. У ту ніч її не стало. Це дуже велика втрата для мене, для моїх дітей, які так само любили її. Це не просто втрата домашнього улюбленця — це втрата частини себе.

Коли це сталося, я відразу зрозуміла, що не хочу її десь хоронити. Знайшла вас і дуже тішуся, що Боні й після смерті все одно поруч зі мною, що вона вдома. Дякую вам за цю можливість.