Я змалку обожнювала тваринок. Це були котики і песики, хоча до котиків завжди серце тягнулось, більше, особливо до рудих.

Руді я взяла одразу як ми переїхали зі зйомної квартири. Я знайшла оголошення "Віддам у добрі руки, даром, Львів" там була коробка з різними рудими кошенятами. Я подзвонила і одразу домовилась що приїду сьогодні. Сходила в зоомагазин, купила все необхідне і чекала. Коли я приїхала за котиком я не знала якого я візьму. Але тут один потягнувся до мене, вкусив мене за пальця а потім лизьнув, то був наш Руді)

Малий був занадто дрібний, увесь в бліх, він не вмів їсти, пити, про лоток взагалі мовчу. Перші дні ми з чоловіком ставали серед ночі щоб погодувати Руді з пипетки яку ми прикріпили до ручки, щоб більше молока вміщалось. 3 ночі ми не спали оскільки малюк шукав маму. Він був дуже активним, чудним і я полюбила його усім своїм серцем.

Назвали Руді бо рудий (що логічно) але також у честь одного персонажа з серіалу "Покидьки" бо нам теж здавалось що Руді мав 2 особистості 😅

Одну дуркувату і невгамовну а іншу спокійну, ласкаву.

Руді був не надто тактильним але він завжди був поруч. Коли я була на роботі він спав на моїй сорочці і чекав мене, коли приходила додому завжди підбігав і зустрічав. Він створював особливу атмосферу, дуркував, кусався, носився по хаті, виймав якісь дрібнички з шухлядок а потім їх закривав, крав губку для посуду і смішно з нею бігав. Спав у дуже кумедних позах, любив дивитися на голубів, завжди був поруч коли я приймала ванну, спав на килимку. Терпів цуценячий період нашого нового члена сім'ї, пса Локі. Він був з характером, перчинкою, але був повноцінним членом нашої сім'ї.

Тому коли він захворів я намагалась зробити все щоб врятувати його життя. Спочатку йому діагностували гостру ниркову недостатність, через кілька днів Руді почав сліпнути на одне око, діагностували іридоцикліт. Я їздила у поліклініки щодня, протягом тижня, я думала я врятую його, крапельниці, ліки, офтальмолог, різні аналізи, щоб знайти причину. Нам давали шанси, казали що гостра ниркова лікується. Думала він знову буде активний, буде кусатись, зустрічати мене з роботи, просто буде поруч..

Але лікарі щодня давали хибні надії, щодня! А я вірила.

В четверг, рівно через тиждень після діагнозу гостра ниркова недостатність нам діагностували швидкопрогресуючий рак...

На УЗД я тримала його і плакала, я була зла на лікарів за марні надії, за те що останній тиждень свого життя Руді жив у стресі, лікарі, переноска, таксі, катетери, крапельниці, аналізи, аналізи, аналізи..... Я вирішила спробувати удачі у професійнішого лікаря.

Але навіть кращий лікар не втішив, сказав що з таким не живуть. Креатинін 700 це смерть для людини і йому було дивно як Руді ще може ходити.. Його нирки перероджувались у пухлини, були збільшені в 4 рази, лімфовузли були збільшені (дивно як інші лікарі цього не помітили), він ходив до туалету лише через одну нирку, він не їв, не пив...

Лікар намагався допомогти, сказати що якби це була одна нирка ми б робили операцію, хіміотерапію, а так немає шансів, у Руді не залишалось навіть місяців..

Я запитала чи Руді боляче, він сказав що нирки це не так боляче але щодня буде лише гірше.

Мені довелось прийняти найважче рішення, я підписала договір про евтаназію.

Нам дали час попрощатись, я плакала, гладила його, і вибачалась, в якийсь момент він зупинився і нахилив голову, наче для того щоб я його поцілувала. Я так і зробила.

Лікар сказав що не буде боляче, що введуть спочатку наркоз, а потім препарат який зупинить серце і дихання. Лікар сказав чи я вийду я сказала ні, взяла стілець і гладила свого друга. Йому ввели наркоз, він різко об'мяк, ввели інші препарати...Я була поруч, він видихнув востаннє. Руді помер а я не змогла його врятувати. Далі мене попросили вийти, я прийняла рішення про кремацію.

Я зателефонувала у компанію Спогад, оскільки не хотіла віддавати у комунальний крематорій. Для них це утилізація, і кремують з іншими тваринками, відповідно прах я не зможу забрати. Мені відповіла дуже співчутлива жінка, сказала що кур'єра треба почекати 3 годинки. > Spogad: Вони пропонували забрати Руді до крематорію у Київ, або у Харків де є відеофіксація. Я захотіла у Київ, я не хотіла відео..

Мені віддали Руді, запакованого у пеленку зі скотчем і я вийшла з клініки і пішла просто вперед, поки не наткнулась на кав'ярню. Я взяла кави і вийшла на вулицю, на лавочку, я захотіла останній раз побачити Руді. Я розтерла пеленку, пила нашу останню каву і гладила Руді.

Я чекала кур'єра 3 години, постійно плачучи. Кур'єр був співчутливий, я передала йому Руді, останній раз глянула як його кладуть до машини і пішла.

Так помер мій друг, не кіт, не тварин, мій друг, член сім'ї. В цей день частина мого серця пішла з ним.

Через тиждень я зустріла кур'єра який передав мені прах Руді, я обійняла його і стояла так довго.. Я розписала для нього урну, хотіла щоб вона була така ж унікальна як він. Також я написала йому листа який теж спалила.

На жаль я зіштовхнулась з нерозумінням "це ж кіт, заведеш іншого","Ти маєш ще собаку","Нащо кремація, закопай у лісі". Мене боліло так сильно що я записала відео на ютуб про втрату Руді, щоб цей досвід міг допомогти іншим людям.

Влітку планую розвіяти прах десь у Карпатах, в горах, де спокійно і тихо, але коли буду готова.

Дорогий мій, Руді, пробач що не змогла тебе врятувати, що не помітила якихось симптомів раніше. Пробач що останній тиждень твого життя ти постійно стресував. Пробач що не завжди мала час гратися, чи іноді злилась коли ти довго нявкаєш.

І дякую за те що ти був, за позитивні моменти і емоції, за збагачення нашого життя, сподіваюсь ти був щасливий, я дуже сильно тебе люблю!

Мені боляче і дуже не вистачає тебе, біжи по веселці рудий промінчик, до зустрічі🧡